Украинские
Украинские народные песни — это фольклорные произведения украинского народа, которые сохраняются в народной памяти и передаются из уст в уста. Произведения анонимные, потому что имена авторов, как правило, неизвестны. Народная память сохранила нам лишь некоторые имена авторов народных песен. Это Маруся Чурай, автор песен «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки» — это казак Семен Климовский — «Ехал казак за Дунай».
503
...загрузка
...загрузка
-
ТОН
+
0
- Выбрать эффект -
Без эффекта
В версии ПК можно записать эту песню с голосом
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Отправить
367 популярных композиций
+
